VJ (vjn) wrote,
VJ
vjn

ДУХ КОМПРОМІСУ

Пам'ятаєте, я колись обіцяла продовжити розмову про Америку? То вважайте, що дочекалися.

Але спочатку два слова про Україну. Оце подивилася кілька хвилин телевізор. Політиків показували. Треба, кажуть політики, шукати компроміс. Ну я відразу і вимкнула. Нє, вбийте мене, але перед тим поясніть: як можна знайти компроміс, коли, припустімо, Галя хоче вінчатися в білому, а Петро взагалі одружуватися не збирається? Як бачу: сидять Андрійович з Фьодаричем, балакають, компроміс шукають. "Я, - каже Андрійович, - ото такий, що зараз медку би попоїв. - Медку, - каже Фьодарич, - нема, зате гівна - повна бочка. Пригощайтеся чим регіональний бог послав. - Та ні, - гне своєї Андрійович, - якось воно з вашого боку безвідповідально буде - повну бочку гівна Президентові пропонувати. Як я її попоїм? От якби якийсь компроміс знайти... - Компроміс? - перепитує Фьодарич. - А що його шукати? Він і так тут. Ніколай Яновіч, подай-но Президентові отой великий черпак. - О! - втішається Андрійович, -нарешті якась серйозна розмова, тепер я швидко впораюся".

Не знаю, як вам, а мені жіноча інтуїція підказує, що в обстоюванні своїх (і моїх) інтересів Гарант у цій ситуації не використав усіх конституційних можливостей. Мусили бути ще якісь варіанти. Ну, я не спеціалістка, але, наприклад, могла б запропонувати підписання такого універсалу: Янукович, Азаров, Табачник і Шуфрич на гроші Ахметова вирушають у хресне турне країною. Згідно з умовами контракту, вони навідуються в гості до кожного з нас, хто відстояв Майдан-2004, і кожного ж зі словами "простіть нам" тричі цілують у дупу. Ми ж у відповідь - зі словами "най Бог простить" - тричі кожному з них плюємо в писок. По завершенні турне згадана четвірка знову на гроші Ахметова вивозиться в лісгосп "Гай" Ізюмського району Харківської області і відкриває сезон полювання. Мисливець, котрий протримається довше за інших, дістає почесне право безплатно повіситися в Києві на арці російсько-української дружби. Оце, я розумію, був би компроміс.
Ага, я ж тому, власне, й про Америку згадала - у зв'язку з компромісом. Бо в Америці без компромісу кроку не ступиш. Щоправда, мається на увазі законний компроміс, а не компроміс із законом. Як теоретично відомо, сама система влади в Сполучених Штатах вибудувана так, щоб не допустити її, цієї влади, узурпації ні з чийого боку. Але, може, не всім відомо, як це виглядає практично. Отже, щоб певний закон набрав чинності, його мають прийняти дві частини Конгресу - Палата представників і Сенат, після чого він потрапляє на підпис до президента. Кожна з цих гілок влади має свої пріоритети і засоби впливу, але всі вони контролюються судом. При цьому ще не було зафіксовано випадку, щоб представник бодай однієї з гілок виступав проти державної незалежності США. агітував за входження своєї країни до складу СРСР чи ЄЕП і робив офіційні заяви тільки російською мовою. Можливо, тому, що комуністи з рецидивістами там взагалі не мають шансів на входження у владу. Ну, це так, на маргінесі. Як обирається і функціонує Конгрес? І чому він складається з двох палат? Колись американці формували виборчі дільниці до парламенту за територіальним принципом. Але оскільки на рівних розміром територіях у Каліфорнії може мешкати мільйон капіталістів, а десь у Вайомінгу - один лісник, то виходило якесь неадекватне представництво. Тому тепер депутати до Палати представників обираються від округів приблизно однакових за кількістю виборців: один депутат представляє інтереси більш-менш 500 тисяч людей. Ніби и добре. А ніби й знову ні. Бо виникає інша несправедливість: той-таки рідконаселений Вайомінг матиме заледве одне місце у Палаті представників, а та-таки густонаселена Каліфорнія - зо тридцять. І якщо між ними почнеться якась суперечка на кшталт: кому виділити більше федеральних коштів на боротьбу з тероризмом, то неважко здогадатися, що Каліфорнія отримає все, а Вайомінг нічого. Тому існує ще й Сенат, в якому засідають по двоє конгресменів від кожного штату, незалежно від його розмірів і кількості населення. Відповідно Палата представників захищає інтереси виборців яко людей, о Сенат - інтереси штатів яко адміністративних одиниць. І щоб забезпечити проходження закону, ці інтереси мають бути компромісно узгоджені.

Гаразд, скажете ви, але ж рішення а Конгресі приймають простою більшістю, і якщо якась партія - байдуже, демократична чи республіканська - має більшість в обох палатах то вона і буде диктувати умови, так? Не так. Бо тут на сторожі компромісності стоїть ще й таке явище як філобастерство. Прикол у тому, що, скажімо, Сенат справді може проголосувати за закон простою більшістю але спочатку він мусить проголосувати за припинення дебатів. Дебати ж припиняються за згодою щонайменше 60% сенаторських голосів (це і є 60 сенаторів, бо всього їх 100). Ані республіканці ані демократи ніколи такої переваги не мають, внаслідок чого завжди мусять рахуватися з думкою опонентів. Інакше за справу беруться опонентські філобастери, які можуть роками імітувати дебати зі спірного питання, читаючи при цьому з трибуни хоч ресторанні меню, а хоч статті Євгена Барана, бо поки сенатор дебатує, ніхто не має права заткати йому рота.
Тепер - президент: чи має він якісь важелі впливу на законодавчі органи? Має, зле нашому про це краще не говорити. Бо єдина реальна влада американського президента - це його рейтинг. Я раз прямо запитала одного (та ні, не одного, а дуже класного) професора політології Джорджтаунського університету: невже, питаю, ваш президент не може, наприклад, зателефонувати до депутатів-однопартійців і наказати їм проголосувати завтра так, як йому треба? Ні, відповів професор, наказати не може. А попросити може. Але чи послухають вони його - це залежить від президентського рейтингу. Президент сьогодні один, завтра - інший, з депутатствувати, маючи довіру виборців, можна все життя. Тому популярного президента депутат послухає і розповість про це своїм землякам, а непопулярного пошле подалі - і теж розповість.

Ще одне поле компромісів - відносини між федеральною владою і штатами. Конституція, самі знаєте в американців невеличка, кілька сторінок основних прав і свобод. Решта - в руках юристів Як доведеш у суді, так воно й о'кей. Головне правило: закони штату з погляду прав людини не можуть бути суворішими за федеральні. А лагіднішими - скільки влізе. Економічну політику кожен штат провадить, ясна річ, самостійно. Звідси й схильність американців до постійної внутрішньої міграції: де б ти не жив - мусиш заплатити федеральний податок, але щодо "штатних" - можливі значні коливання. Тож вибирай, що тобі більше пасує: в одних штатах вище оподатковується нерухомість, в інших - автомобілі, ще в інших - скажімо, сигарети. (Я особисто, мабуть, вибрала б Кентакі: там пачка "Marlboro" коштує два долари з копійками. На відміну від Нью-Йорка, де за таку саму довелося вгатити сім). Разом з тим штат не лише перераховує гроші у федеральний бюджет, але й може їх звідти отримувати - якщо піде на компроміс. Ось один із тисячі прикладів. Кілька років тому на федеральному рівні була розроблена програма для шкіл, покликана пропагувати теорію еволюції Дарвіна (зауважте: всупереч переконанням Буша, який, попри всі наявні в його випадку докази, ніяк не хоче визнати, що походить від мавпи). Далі справа вирішується так: штати, які беруть на озброєння цю програму, одержують як бонус до неї і кошти на забезпечення її належного викладання. А ні - то ні: викладайте як викладали, але за рахунок власного бюджету. Чесно і компромісно водночас. Особливо мене зворушили кілька штатів, які довели ідею компромісу до ідеалу: там вирішено взяти половину федеральних коштів і впродовж першого півріччя викладати теорію еволюції, а в другому - дотримуватися біблійної версії.

Не занудьгували ще? Ну то поділюся трохи власним досвідом. Як то кажуть, теорія завжди, мій друже, сіра, а древо жизні - золоте. Перед самою поїздкою до Америки моє "древо жизні" (у сенсі - наречений) підсунуло мені книжку Віктора Єро-феєва "Хороший Сталін". Не бозна-що, але досить багато цікавих історій. Зокрема - про те, як наприкінці 70-х років збирався і редагувався легендарний позацензурний альманах "Метрополь", і як він потрапив у Вашингтон, і який з того розгорівся літературно-кагебістський скандал. Так ось, у Вашингтон альманах потрапив зусиллями тодішнього радника з культури американського посольства в Москві Рея Бенсона, котрий у 40-градусний мороз брів поколінними снігами на дачу Аксьонова, щоб під носом у спецслужб забрати рукопис і переслати його з дипломатичною поштою до Америки. Одне слово, наш чоловік, антисовєтчик.

От так. я собі подорожую, почитуючи Єрофеева, аж заносить мене привітна доля в Мідлбері, штат Вермонт. А в Мідлбері - коледж. І студмістечко. Тепер я знаю, що таке студмістечко. Студмістечко це величезна територія з парками і галявинами, на якій є навчальні та спальні корпуси, церква, музей (серед експонатів - Роден, Делакруа, грецькі амфори, шумерські таблиці, єгипетські саркофаги), кіно-і просто театр, басейн і хокейна арена незнаної українським олімпійцям якості та багато іншого. І я серед цього всього проходжаюся, з румунськими студентами на пам'ять фотографуюся. До речі, одна зі студенток - жвавенька така, все курила в недо-зволених місцях - мала чернівецьке коріння. А мій наречений - він же також родом з Буковини, то ми вже й заприятелювали на цьому грунті. А пополудні у нас за програмою - ланч із місцевою інтелігенцією. Заглядаю в програму, бо це ж діло серйозне, треба знати, хто на тому ланчі буде присутній, - і припухаю. Швиденько витягаю з торби Єрофеєва: так і є! Блін, як я могла забути? Там же чітко написано "Рей Бенсон, який мешкає тепер у відставці. Мідлбері, штат Вермонт".

Коротше, зустрілися ми з Бенсоном. що там приховувати. І гарненько послілкувалися. Те та се, третє-десяте, нарешті я йому кажу: "Ви, даруйте на слові, старий демократ-антисовєтчик. І я хочу попросити вашої поради. Внаслідок історичних непорозумінь (так, наче в історії бувають і порозуміння) до складу України нині входять земпі, заселені переважно великою рогатою худобою. Якщо зараз узяти і провести демократичний референдум, наприклад, з приводу вступу до НАТО, то результати його будуть сумними. Розумієте, - кажу - в чому полягає парадокс? Ми дуже б хотіли побудувати в Україні справжню демократію і залучити нашу країну до світовоі демократичної спільноти. Але якщо ми спробуємо це зробити демократичним шляхом, то згадана велика рогата худоба демократично проголосує за антидемократичний вектор розвитку і знову затягне нас у навіки совкову орбіту Росії. Як тут вчинити? Може, підкажете якийсь компромісний вихід?". І знаєте, що відповів мудрий Рей Бенсон? Він відповів:"Так компроміс існує. Вступайте до НАТО без референдуму!"


(с)Віта Бревіс, Post-Поступ
Subscribe

  • (no subject)

    Випадково зайшов пошукати старий запис... Зрозумів, що я тут вже бозна-скільки нічого не писав. Втямив, що мабуть і не напишу - бо просто незручно і…

  • (no subject)

    Інсайд від СБУшника про початок війни. Не дивуйтесь, але й про поточні справи теж - там все пов'язано. Лишається тільки здогадуватись, якого розміру…

  • (no subject)

    У так званого "мирного плану" Порошенка, ноги якого недвозначно ростуть з Вашингтону та Кремля, було свого часу багато…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments